Презентація проєкту «Герой України з моєї родини»
Чому? Коли? Навіщо?
Каріна
Нагорницька, учениця 6-А класу ЗОШ № 2
Я пишаюся своїм татом-героєм Олександром
Володимировичем Нагорницьким.
У дитинстві він мріяв стати космонавтом,
займався спортом, навіть став чемпіоном Житомирської області з боксу. Після
закінчення школи вступив у Слов'янське військове училище. Далі служба в
Збройних силах України. Нічого не сповіщало про те, що на нашій землі
розпочнеться кровопролитна війна.
Це було одного весняного ранку, усе
було як завжди: мама готувала їсти, я їй допомагала, а тато був на роботі. Ось уже на годиннику дванадцята година. Ми з
мамою накриваємо на стіл. Прийшовши з роботи, тато був веселим, як завжди, але
тримав у руках маленький сірий папірець. Ми спочатку не звернули на це уваги,
але після того, як увімкнули телевізор, зрозуміли, до чого це все. Перед очима
в меня була жахлива картина, яка
викликала багато запитань: Чому? Коли? Навіщо? Ми з мамою були шоковані. А тато мовчки сидів...
Наступного
дня тато вже збирав речі. Я пильно
вдивлялася в його очі і розуміла, що нічого змінити не можна. До нас додому прийшов татовий товариш – та людина, яка
їде разом із батьком на війну.
Пройшло кілька тижнів. Ми
телефонували з мамою до тата, але, на
жаль, він не відповідав ні на дзвінки, ні на
листи. Мама
чекала на телефонну відповідь, але все було марно.
Одного суботнього дня ми прибирали вдома. Мама увімкнула телевізор та й пішла. Я почула доволі знайомий голос. Обернувшись, я побачила свого тата на телебаченні. Я уважно слухала розповідь журналіста, який розповідав про героїчний вчинок, який трапився в Степанівці під час запеклих боїв. Адже тато зі своїм товаришем врятували свого бойового побратима від ворожої бомби. Детальніше про ці події розповідав глядачам мій тато з екранів телебачення. Під час рятувальної операції тато отримав серйозну травму руки. Але головне – врятовано життя найкращого товариша, з яким пройшов пліч-о-пліч нелегкий шлях воєнних лихоліть. Це шлях болю, втрат. За цей героїчний вчинок він нагороджений медаллю "Захисник Вітчизни".
Тепер я знаю, що мій тато – справжній герой. Я пишаюся тим, що в нього на грудях виблискують медалі за мужність та відвагу.
У цьому році на День Перемоги тато був у рідному місті Новограді – Волинському, разом зі своїми бойовими побратимами взяв участь в урочистій ході пам'яті.
Одного суботнього дня ми прибирали вдома. Мама увімкнула телевізор та й пішла. Я почула доволі знайомий голос. Обернувшись, я побачила свого тата на телебаченні. Я уважно слухала розповідь журналіста, який розповідав про героїчний вчинок, який трапився в Степанівці під час запеклих боїв. Адже тато зі своїм товаришем врятували свого бойового побратима від ворожої бомби. Детальніше про ці події розповідав глядачам мій тато з екранів телебачення. Під час рятувальної операції тато отримав серйозну травму руки. Але головне – врятовано життя найкращого товариша, з яким пройшов пліч-о-пліч нелегкий шлях воєнних лихоліть. Це шлях болю, втрат. За цей героїчний вчинок він нагороджений медаллю "Захисник Вітчизни".
Тепер я знаю, що мій тато – справжній герой. Я пишаюся тим, що в нього на грудях виблискують медалі за мужність та відвагу.
У цьому році на День Перемоги тато був у рідному місті Новограді – Волинському, разом зі своїми бойовими побратимами взяв участь в урочистій ході пам'яті.
Я вірю, що війна скоро закінчиться і ми будемо
святкувати нову перемогу, а поряд зі мною буде йти мій рідний татусь.
Немає коментарів:
Дописати коментар